Ніколи молодь не втямить зрілість.
Егоїстична, ущент – претензій,
Уперті кроки її, невмілі –
Життя початок у іншім сенсі.
Та з часом доля навчить любові:
Бо день не кожен квітує садом!
Вуста кусає тоді до крові,
І тільки зріла – врятує чадо…
Приносить досвід уявний спокій,
Частіш сумління все дорікає.
Журба та смуток в тобі глибокі:
Швидкою дуже життя ріка є…
Зовсім недавно – до крові лоба,
Ігнорували, що скаже мати…
Зневага старших – така хвороба,
Бо зцілить тільки крізь власні втрати
Із хмар на землю літа опустять,
Вщент замінивши бажання-мрії.
Колись покличеш: «Ти де, матусю?
Я буду поряд – і зрозумію…»
/дякую за чудове фото Pani ZTernopolya!/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2022
автор: Білоозерянська Чайка