Крізь гомін днів, буденних і святкових,
Крізь часу плин, що не верта назад,
Крізь марево, вечірнє і ранкове,
Летить життя, мов весняна гроза.
Там і громи, розкотисті і смілі,
І блискавиці-шпаги золоті,
Хтось призвичаїтися і до них зуміє,
А той он страх долає, аж спотів.
Лягає час тавром на кожні плечі,
А в нім – усе, що встиг ти пережить,
І твій політ, геть інший, ніж лелечий,
Й бажання за минулим не тужить.
Життя – забіг для сильних і сміливих,
І в кожного – дистанція своя:
Одні гуртом життєве місять мливо,
І це прекрасно, коли є сім «я».
Коли ж ти сам до фінішу зібрався,
Буває, що й погода заважа,
І ти собі не раз, мабуть, зізнався,
Що одинока зболена душа.
На жаль, життя свої має закони,
І хто їх пише – загадка для всіх.
Роки ж летять, немов крилаті коні,
Сліди лишаючи на скронях і в косі.
19.08.2022.
Ганна верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2022
автор: Ганна Верес