Стоїть зажурена верба, схиливши віти
Та виглядає все вона де її діти,
Перебираючи думки по всьому світу,
Злітають осені листки і запах літа
Їй смуток крає серце так - не передати,
Стомилась зморена верба весь час чекати,
Де сили взяти, щоби все їй пережити,
Боїться серце і душа не долюбити
Підняла віти до небес, чекать несила,
Допомогти, допомогти - вже так просила,
Схилилась низько до землі та слів не чути,
Не може зморена украй думки забути
І знову погляд лине в світ та виглядає,
А серце вірне та душа все так чекає
І ось, нарешті в далині вже чути кроки,
Лунає голос дітлахів, неначе роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик