Про війну писати я не вмію,
А про мир умію, та не можу.
Не мовчу про бідну Балаклію,
На Ізюм, як дві краплини схожу.
Я кричу, хай світ увесь почує,
Я боюсь повірити в це горе.
Ще летять ракети на Чугуїв,
Повернулись знов голодомори.
– Доки буде? – хтось скажіть хоч слово,
Боже милий, думати боюся…
То ж не люди, справді, – людолови.
«Вічна пам’ять», – плачу і молюся.
Крізь ізюмське скло дивися, світе,
На катівню з іменем роzія.
Хай до них приходять всі убиті –
Я клясти по-іншому не вмію.
Наші сльози їм впадуть на душі
І самі хай будуть на колінах
Одна восьма виродків на суші –
Хай їм в горлі стане Україна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960121
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2022
автор: Шостацька Людмила