Давно на серце прохолода віє.
Та все одно, коли стає погано,
Пригадую розбещену повію,
Закохану до смерті в хулігана.
Солодкий мед із присмаком полину
Я досі пам'ятаю в сьогоденні,
Й покірну хвойду, що була, мов глина,
З якої я виліплював натхнення.
Та одного натхнення завжди мало,
Коли береться знаючий за діло.
І дівчина за погляд мій віддала
Розбите серце і розкуте тіло.
Позаду той червонощокий сором,
Де ми по шинках вешталися разом.
І нас, неначе чайок понад морем,
Здіймали ноти пристрасного джазу.
Останній вечір повен був азарту,
Але і досі я не розумію,
Як хуліган програв тоді у карти
Своє кохання, душу і повію.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2022
автор: Zorg