Чи ми поборемо, чи ні,
У цій страшній і злій війні.
Чи вбʼєм ненависних рашистів,
Чи ляжем знову під фашистів .
Чи може нас на всі століття,
Очікує знов лихоліття ?
Ми, вже старі, а внуки знову,
Забудуть Українську мову.
А будуть "что" казати й "как",
Та схожі стануть на макак,
Що чухають москальські воші,
За їх посади, чи то гроші.
Тож в голос я кажу, що Ні!
Бо Кращі зараз на війні .
Я впевнений, Герої ці,
Вони живі, Не манівці.
Вони, настане час прийдуть,
Рашистьську силу розіб'ють.
Буде Воля буде Слава, буде світ радіти,
Нові виростуть дерева, й будуть рости діти.
Відбудуємо ми знову, те що кат розрушив,
Та повернуться додому, ті кого він змусив.
Що від вибухів та смерті світом розбрелися,
Коли грім не став гриміли, додому зійшлися.
Були часи в полон брали турки та й татари,
Від поляків свого часу, теж добра не мали.
Москалі, рашисти кляті,відібрали мову,
Не вдалося, ми вчимося розмовляти знову.
Буде Воля буде Слава, буде світ радіти,
Нові виростуть дерева, й будуть рости діти.
Відбудуємо ми знову, те що кат розрушив,
Та повернуться додому, ті кого він змусив.
Повтікати…
© Небайдужий . м. Київ . 2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2022
автор: Небайдужий