Чи чула ти розливи солов'їні
У скверах кучерявих між домівок?
Чи бачила бузки в рясній цвітіні
І в пахощах смарагдових бронзівок?
Тобі весна зігріє, певно, душу,
Огорнуть серце розкоші розмаю.
Я ж зиму у собі тримати мушу
Й надію на побачення плекаю.
Твій погляд неописано прекрасний –
Дивлюся із захопленням у очі.
Звабливий та чаруюче виразний,
Немов би вийшло сонце серед ночі.
О доле, я не вірю, що це сталось!..
Зумів уже я стільки пережити.
Це ж треба, як події так уклались
І ми пересіклись на цьому світі.
Хотів би із тобою хоч пройтися
У затишку під кронами каштанів,
І час тоді б для мене зупинився
У радості й легкому хвилюванні.
І все ж мені хай солодко, та гірко:
Боюся, навіть друзями не будем.
Згасатиме чуттів юнацьких зірка,
Однак тебе ніколи не забуду.
Ми житимемо добре, та окремо –
На диво від талану не чекаю.
Лиш знаю, що колись удвох помремо,
Проте мене ця думка не втішає.
[i]ІІІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2022
автор: Прозектор