Дрова жаріють у вогні,
Як ген заграва золота.
Притихли співи голосні,
Лише колосяться жита.
Іде природа спочивать,
Сова заухкала стара.
І вже чвалає через гать
Нічна задумлива пора.
Сиджу під зорями один,
Роса іскриться на землі
І сяє місяць, мов бурштин –
Як добре влітку у селі!..
В м’яких обіймах теплоти
Душа радіє, хоч співай.
Миліше місця не знайти,
Ніж заповітний серцю край!
Допізна буду я в дворі,
І як багаття йде на спад.
Тривожно шепчуть явори,
Довкола ніч наводить лад.
[i]VI.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2022
автор: Прозектор