Хто б міг подумати.
Це не сказати й не описати.
Наші пращури вміли літати.
Зорі в небі доганяти.
Чудеса преображати.
Швидка думка не лякала.
Світ духовний проявляла.
Дивні замки будувала.
Вся планета процвітала.
Всім всього в Раю хватало.
Ціле літо все буяло.
Літо не таким було.
Все родило і цвіло.
Роки літами тоді звались.
Сонце завжди над головою.
Все живе було у колі.
Друзі й подруги навколо.
Життя вічним тут було.
Їжі просто не було.
Ми не їли і не пили.
Ось тому й щасливо жили.
Знайте , ми не виживали.
Еволюції не було, дивовижно просто було
Рай навколо і в тобі.
Боголюди були ми.
А природа часть планети.
Рай нам Дар.
Ми й дарували і ні з ким не воювали.
Мирно всі ми процвітали.
Тут з'явилось люте Зло.
Спокусило, в нас вселилось
Та планету нахилило.
Холод в серці та на навколо.
Розірвалось щастя коло.
Сонце крутиться навколо,
Світить нам воно з тобою.
І зове нас за собою.
Бо в середині в нас зорі
Діти ми його св'яті.
В нас крупинки є Душі.
І коли ми їх з'єднаєм
Та добро все об'єднаєм,
Ми піднімемо планету,
Нахил змінемо осі.
Та потрібні люди всі.
Скільки можна воювати.
Та планету руйнувати.
Просвітитися пора, Богу нашому хвала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960512
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2022
автор: oreol