Жила баба біля моря
Жила баба біля моря, разом з нею дід,
Наробила баба горя і немало бід.
Баба була дуже клята, дід як всі діди,
Ця історія для тебе, слухай но сюди.
Якось баба після сну, по ситнім обіді,
Виповзла попрати лахи в дірявім кориті.
Баче, дід іде з городу, з втоми, аж німий:
- Де ти вештався без діла, бовдуре старий!
Я до тебе маю справу, мусиш щось зробити –
Юшки з риби на вечерю хочу наварити.
Кидай все, бери з собою сітки, неводи,
І на берег, прямо звідси, без затримки йди.
Взяв рибацькі снасті дід і пішов до моря,
Кидав невід – нема риби. Що то за горе!
Ось останній раз закинув, тягне наче ріпку,
Бачить в сітці він чудернацьку рибку!
Рибка та йому і каже, мовою людською:
- Випав шанс тобі зустрітись з панною морською,
Як відпустиш, дам тобі все, що побажаєш,
Ну а ні, тоді роби так, як сам вважаєш.
Дід хвилини й не подумав, каже: - Що ти люба!
Будеш вільна, йди до моря, не дам тобі згуби!
Все, що треба уже маю я на світі цьому,
Рибку випустив, зібрався і пішов додому.
Як дізналась баба згодом, що там відбулося,
Видрала у діда з лисини останнє волосся.
Каже: - А бодай тобі були б усі боки биті,
Ти не бачиш, що перу я в дірявім кориті.
Дуй, давай, мерщій до своєї «сральки»,
Бачити тебе не хочу вдома, без «стіралки».
І що не будь не проси, люблю я фасон,
«Бош», напевно, підійде, можна й «Арістон».
Повернувся дід на беріг, кричить в море відкрите:
- Рибко, рибко! Замінити баба хоче діряве корито.
Чує, аж голос звучить з морської пучини:
- Добре! Буде твоїй бабі пральна машина.
Дід мерщій назад, а баба його вже чекає,
На машину новеньку хитро поглядає.
- Ну ти діду і *** трясця твоїй мамі!
Повертайся і проси віллу, таку як в Маямі.
Що робити тут, пішов дід знову до моря,
Кличе рибку, в очах сльози. Горе мені, горе!
- Рибко, слухай, моя баба наче то здуріла,
Хоче хату біля моря, не просту, а віллу.
Знову шепіт пролунав, йому вже знайомий:
- Добре, діду, не хвилюйся, будуть бабі хороми.
Повернувся він назад до рідного дому,
А там стоїть палац, білий, мармуровий.
Баба сидить на терасі, каву попиває,
І очима на діда не добре глипає:
- Що ти, діду, тут стоїш, з доброго дива!
Ти не бачиш, яка тут світить перспектива?
Йди, проси оту «сардину», на коліна падай,
Хочу бути головою селищної ради.
От халепа, не відчепишся ніяк! До моря спустився,
Помолився на колінах і просить заходився.
Прислухається і, чудо, мовить голос стиха:
- Добре, діду, буде твоя баба – головиха.
Вирушив старий до вілли, поки, ще не пізно,
Аж їде баба «бобиком», поглядає грізно.
- Де тебе чорти носили, криві твої руки,
Є у мене одна справа до тієї «щуки».
Що ти очі вирячаєш? Тьху! А що б ти скиснув!
Побула я «головою» - ні грошей, ні зиску.
Ми ж життя їй врятували, треба борг вертати,
Хочу я у Києві бути депутатом.
Узявся дід за голову. Боже, що робити?
Як же ж мені про таке ту рибку просити?
Пішов таки, попросив… Море забурлило…
Ото ж і попалася діду «нечистая сила»!
Через час якийсь надійшла діду телеграма –
«Зустрічай старий пеньок, їде твоя мама,
Приготуй прийом шикарний, бо обсмажу пір’я»,
Дід усе облаштував, вийшов на подвір’я.
«Мерседесом» їде баба, поруч бодігарди,
(У такої депутатши не знайдеш ти правди).
Розцяцькована, як «йолка», сумка від «Гермеса»,
Мешти від «Луї Віттона» - вилита принцеса!
Каже: - Ну привіт, старий! Ще не встигнув вмерти?
Ну, то треба з твоєю «мойвою» дещо перетерти.
Ми на фракції рішили не пастися ззаду,
Хочу тепер обійняти президентську посаду.
Дід у ноги: - Бабо, люба, не гніви ти Бога!
А вона до нього: - Що? Ти, козел безрогий!
Когут ти общіпаний, дідько б тебе взяв.
Сто чортів тобі в печінку, що б не виступав.
Щоби твої половинки по шву розійшлися,
Що б ти на гаку повис і в ложці втопився.
Я тебе кормлю, пою, свиняче ти рило,
Уперед за булавою! ( Ото бабу вкрило!)
Вийшов дід на узбережжя, сів і гірко плаче,
А на морі не спокійно, хвилі так і скачуть!
Вислухала рибка діда і знов дала згоду:
- Буде бабі булава й президентські клейноди.
Влаштувала собі баба гетьманський комфорт,
Возить її всюди спеціальний борт.
Сидить собі з булавою, віддає накази,
А про діда, за весь час не згадала й разу.
Їздить часто у Карпати, у всякі Буковелі,
Навіть паспорт закордонний має у кишені.
Вжилась баба у роль «державного мужа»,
Ну, а свій, їй уже і «не нужен».
Прийшов, якось, дід до баби – не знає де сісти,
Депутати біля неї, усілякі міністри.
Генералів ціла хмара, іноземні гості,
А баба все одно, аж чорна від злості.
- Що ти, зморщений опеньок, до мене припхався?
Ти ж мені усе життя зломав, і не побоявся?
Говорила мені мама, не виходь за нього,
Не приходь! Наступний раз поломаю ноги!
Хоча, ні. Ану постій! Сядь отут і слухай.
Щось тобі сказати хочу тихенько на вухо.
Якщо чесно, вже набридло тицять булавою,
Я б тепер хотіла стати рибою отою!
Поставила би в стійло усіх морських гадів,
Керувала би ними на підводнім параді.
Що б усі царства мені підкорились,
І що б без мене нічого в світі не робилось.
Я б тоді сама собі рядила – годила,
Пливала б по всім морям, кораблі топила.
Океанів величезних була б господиня,
А та «тюлька» що б у мене була за рабиню!
Дід нічого не сказав, сумно посміхнувся,
Зібрав свої речі, на берег вернувся.
А на морі страшна буря ходить берегами,
Вітер свище, хвилі зростом, наче те цунамі.
Рибка вислухала діда, тай собі сміється:
- Як живеш ти з нею досі, як тобі вдається?
Каже дід: - Як я женився, була молодою,
Але якось непомітно стала ось такою.
Казали мені мама, не бери з чужини,
Кращої немає дівки, як наша з України.
Ну, а ця мені шептала: - Буду я с табой,
И любить да гроба буду, мілий, дарагой…
- Добре діду, за те, що був вірний ти своїй бабі,
Візьмеш собі її пенсію за всі ті посади.
Маєш віллу біля моря, будеш жити сито,
Ну, а бабі зостанеться розбите корито.
Казка, звісно, не правдива, але натяк вірний,
В виграші буває той, хто простий і мирний.
Ну і висновок зроби, як це прочитаєш –
Не шукай в чужому краю те, що вдома маєш!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960540
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2022
автор: Костянтин Вишневський