Загляну в осені заплакані очиці,
А там – хрести й могили. Знов нові…
Що з Україною зробили ви, злочинці?
Як жити сиротині і вдові?
А матінці із серденьком чаїним?
Чого їй від життя тепер чекать?
Схилились мати Божа й Україна,
Оплакують синочка-козака…
Чи є у світі звісточка чорніша,
Ніж та, що хтось дитя матусі вбив,
Котре було для неї наймиліше
Й не повернулось з поля боротьби!
Й нема межі матусиному горю,
Потоки сліз її вогнем печуть…
Такого лиха в Україні – море…
Посивів край, здається, від плачу!
Я ж стану перед нею на коліна,
Плече своє підставлю теж під хрест,
Який несе сьогодні Україна.
Дай, Боже, аби мир у нас воскрес!
27.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2022
автор: Ганна Верес