Поетова душа є особлива.
Вона ж не просто в нього є, існує.
Вона, мов дотиком безсмертним дива,
Його світ внутрішній всякчас формує.
Вона його неначе окриляє,
Із кожним розмахом крил прешироких
У нього безмір почуттів вселяє,
Невичерпність тих почуттів глибоких,
Тих почуттів, що в нього виникають
Від першого з природою контакту,
Тих почуттів, що живлять, надихають
Поезію творити, й без антракту;
Тих почуттів, що збуджують тендітно
Поетові думки живі, новії,
Які незмушено, мов непомітно,
Лягають у віршíв рядки стрункії;
Тих віршів, що неначе те свічадо,
Світ внутрішній його весь відбивають,
А також всім охочим завжди радо
Збагнути особистий помагають;
Але його не просто зрозуміти,
Утямити його суть існування,
А вивчити його, навчитись вміти
Творити відповідно до бажання;
Творити так, як мрії та надії
У дійсності їх бачити жадають,
Але, як не прикласти дійсні дії,
То втілення в життя так й не зазнають.
Однак, як їх вперед лиш підштовхнути,
Зробити перший крок до їх реалій,
Зумієм повноту життя відчути
Й без жодних внутрішніх тяжких баталій.
Євген Ковальчук, 06. 10. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2022
автор: Євген Ковальчук