Осене, осене, чом же холодна?
Зачіска звична і зовсім не модна,
Локони ніжні ти де розгубила?
Сукню розкішну мабуть не пошила...
І не впізнати тебе моя феє,
Не надихаєш красою Орфея,
Глянь, сизокрила, та стільки намиста,
А ти ще стоїш сумна й не барвиста
Тихо послухай, засмучена пані,
А від природи ти маєш всі дані,
Тож подивися в люстерко, красуне,
Щоб забриніли у серденьку струни
Ти ж наша сила й наснага поетів,
Щоб досягнути непроханих злетів,
Виправ осанку, легкою ходою,
Будь мила пані - лиш просто собою!
Встань, підіймися, ти ж наша опора,
Разом з тобою заграє і мова!
Бачиш, красуне, як зоря вже сяєш,
Знову красою всіх нас надихаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик