В чужих очах я знову бачу жалість,
Одначе я така ж людина, як і ви!
Хіба що у мені трохи більше металу
І досвід розділяють страждань роки.
Хай вже не побіжу назустріч сонцю
Ногами босими по вранішній траві,
Хай видаюсь я зробленим із криці,
Але всередині живіше всіх живих.
Бо маю палке серце і чуттєву душу,
А думка птахом ширяє в далечінь...
Чому ж я знову страждати мушу,
Як свою жалість ви даруєте мені?!
Якщо ніяк вам не вдається мовити
Одне простеньке "Як ся маєш?",
То краще банально очі відводити,
Бо ж ваша жалість серце моє крає.
Але то ваша слабкість - не моя,
Бо мою силу давно вже бачив світ.
Ще лиш учора гордо на землі стояв,
І вільно дихав, й жив... Як ви усі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2022
автор: Яніта Владович