Буйне зелення в саду,осінь..
Вікно на сад,а сад холодний.
По стінам міражами тіні
І від дверей світ прямо в сіни.
Сиджу.Зігнувшись над торбою,
В торбі журба мого покою.
Шмаття,вірші,дрібне писання..
На них псалтир як зла знущання.
Ніби над тілом сиджу мертвим.
Давно блідим,з хвороби здертим.
А тіло рідне,наче власне.
Від того й мука,з того й страшно.
Я і від гніту і роспуки,
Як пригорілий на стільці.
Тремтять над торбою ті руки,
Що в ній написані вірші:
"Нащо писання, якщо мертве?
Кому крім мене се дано?
Роспука й далі буде жерти,
Відкіль не счезне це «добро»!
Не оживе папір пожовклий,
Пов'януть чортові вірші.
У сіни литись буде світло,
А тіні будуть на стіні.
В саду і далі буде осінь.
На сад дивитиме вікно.
А торба й далі у покоях
Гнітитиме моя чоло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2022
автор: Diashh