Засідка
Зустрілися два пасічники,
Випили «сурово».
І пішла у них така
«Медова» розмова.
- Знаєш, Петю,
Я тобі зараз щось розкажу.
Вислухай мене спочатку,
Та не ржи одразу.
Повадився до мене ходити
Ведмідь косолапий.
Вулики ломає, трощить,
Розпускає лапи.
Що ж це за лихо таке,
За мої старання!?
І надумав влаштувати я,
Нічне полювання.
Діждався за кілька днів
Місячної ночі,
Прив’язав Сірка під тином,
Не зривав щоб очі.
Одягнувся тепленько,
Зарядив рушницю.
І в кущах тихенько,
З нею примостився.
Нічка ясна, зорі світять,
Видно, як у день.
Все навкруг наче завмерло,
І я не «дзелень».
Сиджу, як миша, раптом,
Якась тінь показалась.
Волосся на тілі стало дибки,
Куфайка нап’ялась.
Придивляюсь, аж очі вилазять,
Місяць сховався.
Чи то правда щось було,
Чи я помилявся?
Де ті хмари кляті взялись?
Щось тріснуло сухо.
Я увесь перетворився
В величезне вухо.
Пробилось трохи світла,
Серце калатає.
Мурашки по спині бігають,
Ноги не тримають.
Знову темно, місяць
У хмару заходить.
І тут я відчуваю, що ззаду,
Наче щось підходить.
Чую, хтось мені кладе
Лапи на плечі,
Та в потилицю хекає,
Жаром, наче з печі.
І хоч я розумію,
Що то Сірко відв’язався,
Роблю те, чого робить,
Аж не сподівався.
Точно знаю, що то він,
Псяча його рожа.
Але срати у штани,
Перестать не можу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2022
автор: Костянтин Вишневський