Гонить вітер, наче коней, хмари,
Де світанок ледве збагровів.
Всюди осінь, нібито примара,
На деревах, в небі й голові.
Скільки гнав її від себе вчора,
Та сьогодні поряд вже стоїть,
Наче відьма у хустині чорній,
Й спритно тягне пазури свої.
Серце хоче вирвати, неначе.
Та нехай вже більше не болить!
Може, забагато я пиячив,
Клятої горілки чи смоли?
Йди ж бо, обійму тебе, кохана!
До вподоби ти мені й така,
Що тримає серце хулігана
В назавжди обожнених руках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2022
автор: Zorg