Раз дроворуб втопив у вирі
свою сокиру і в сльозах
жаліється, що ох і ах,
хоч сам топися без сокири.
Почув його слова Гермес,
коли прогулювався бором,
тож розпитав його про горе
і виник в бога інтерес.
Пірнає в річку, дістає
страждальцю золоту сокиру:
– «Твоє – віддам, тобі повірю.»
– «Ні – каже дядько – не моє.»
Пірнає вдруге, де стояв,
виносить срібну вже сокиру,
а той відповідає щиро:
– «І ця сокира не моя!»
Його сокиру дістає
Гермес і дядькові за чесність,
за простоту і за відвертість,
всі три сокири віддає.
Приходить дроворуб в село
і всьому, що в шинку́, народу
розповідає про пригоду,
як з богом йому повезло́.
Та заздрість за людьми стоїть.
Один втопив сокиру й відчай
вдає і все Гермеса кличе,
благає, щоб дістав її.
Та як побачив золоту,
– «Моя!» – кричить. Бог посміхнувся
та до Олімпу повернувся;
сокиру не дістав просту.
Мораль: і ти завжди буть чесним
в душі перед Отцем небесним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2022
автор: Анатолій Костенюк