[i] Приходь, сказала моя Душа,
Давай напишемо про моє Тіло такий вірш (бо ми єдині),
Щоб могла я після смерті повернутися сюди невидимо,
Або через багато-багато часу десь у інших сферах,
Там у якомусь колі друзів продовжу спів
(співзвучний земному грунту, деревам, вітру, бурхливим хвилям)
Завжди із радісною посмішкою я можу продовжити,
Поезією володію я навіки вічні – як вперше, так і зараз тут,
Від Тіла і Душі підписуюся, нарікаю їх іменем своїм,
Уолт Уїтмен*
[/i]1
Починаючи з рибоподібного Поманока, де я був народжений
в нормальних родах, і вихований досконалою матір’ю;
Після мандрів багатьма землями – закохуюся в людні вулиці;
Жителя Манхеттена, мого міста – чи південних саван;
Чи солдата на привалі, чи носія моєї поклажі й рушниці – чи гірника з Каліфорнії;
Чи дикуна з лісів моєї рідної Дакоти, який харчується м’ясом і п’є з джерела;
Чи самітника, який роздумує і медитує в якійсь глибокій печері,
Вдалині від гамірного натовпу, виходячи за межу, піднесений і щасливий;
Знайомий з даруючим бадьорість і свободу потоком Міссурі – знайомої з могутньою Ніагарою;
Знайомий зі стадами бізонів, які пасуться на рівнинах – кошлатих з потужними торсами биків;
Я дивуюся світу, скелям, п’ятимісячному цвітінню – моїм знанням про зірки, дощ, сніг;
Вчуся передражнювати трелі пересмішника і гірського яструба,
І слухаю в сутінках неперевершеного строкатого американського дрозда на болотному кедрі,
Сам один, я з Західних Штатів сповіщаю пісні Нового Світу.
2
Перемога, єдність, віра, ідентичність, час,
Нерушимі угоди, добробут, тайна,
Вічний прогрес, космос і актуальні дані.
Це і тут є життям;
Ось що піднялося на поверхню після стількох
страждань і потрясінь.
Скільки цікавого! Скільки справжнього!
Під ногами прекрасна земля – над головою сонце.
Поглянь, обертається земна куля;
Прамати континентів, колись єдиних і розділених;
Нинішніх і майбутніх континентів, північних і південних, з перешийками між ними.
Поглянь, простір і бездоріжжя;
Вони, як уві сні, змінюються, вони швидко наповнюються;
Незліченні маси людей розливаються на них,
Вони тепер захищають першопрохідців,
мистецтва, інститути, пізнане.
Поглянь, що передбачається крізь час,
мені, незліченним читачам.
Рішучим і розміреним кроком вони йдуть – вони ніколи не зупиняються,
Успішні люди, американці, сотні мільйонів;
Одне покоління здійснює своє призначення і передає далі наступним,
відвертається від мене чи оглядається на мене, щоб слухати,
Дивиться на мене назад, в минуле.
3
Громадяни США! Завойовники! Марш гуманістів; століття маршу! Свобода! Маси!
Для вас програма пісень.
Пісні з прерій;
Пісні з протяжної Міссісіпі, яка впадає в Мексиканську затоку;
Пісні з Огайо, Індіани, Іллінойса, Айови, Вісконсина і Міннесоти;
Пісні, які виходять з центра, з Канзасу, і звідти на всі кінці
поширюють спалахи вогню, неперервно, несучи життя всьому.
4
На вісімдесятому році Штатів,
Мої слова, кожен атом моєї крові, творяться з цієї землі, цього повітря,
Народжений тут батьками, народженими тут так само, як і їхні батьки,
Я зараз тридцятишестирічний, при повному здоров’ї, починаю,
Сподіваючись не спинитися до смерті.
Віросповідання і вчення тимчасово скасовано,
(Час, коли вони на щось годилися, минув, але ще не забувся),
Я прихисток для добра і зла – я смію говорити про будь-які ризики,
Природа зараз нестримна у первозданній силі.
5
Візьми моє листя, Америко! прийми його, Південь, і прийми його, Північ!
Радо вітай його скрізь, воно дитя твого власного дерева;
Обійміть його, Схід і Захід! Воно обіймає вас;
І ви, взірці! Поставтесь з любов’ю до нього, бо воно ставилося з любов’ю до вас.
Я напам’ять вивчив минулі часи;
Я вчився, сидячи біля ніг великих майстрів:
Зараз, якби могли великі майстри
повернутися і навчати мене!
Чи повинен я задля цих Штатів зневажати античність?
Чи не для свого виправдання вони успадкували античність?
6
Померлі поети, філософи, священники,
Мученики, митці, винахідники, давно зниклі правителі,
творці стилів з інших країн,
Колись могутні народи, зараз зниклі або занепалі,
Я не смію продовжувати, якщо не висловлю їм повагу за те, що вони залишили:
Я уважно прочитав їх – вони чудові (часом бродив серед них;)
Неможливо придумати нічого більшого – неможливо нічого поважати більше, ніж воно заслуговує;
Віддаючи належне всьому цьому – в той же час відкидаю його.
Я перебуваю на своєму місці, тут, у моєму власному часі.
Тут країна жінок і чоловіків;
Тут спадкоємці і спадкоємниці кораблів світу -
тут полум’я матерії;
Тут духовність, перетворення, публічне визнання,
постійне прагнення, завершення очевидних форм;
джерело задоволення після належного довгоочікування, сучасний поступ,
Так, прийди сюди, моя повелителько, Душа.
7
Душа:
вічніша і безмежніша за землю, ця душа брудніша і чистіша, ніж вода припливів і відпливів.
Я складу пісні про матерію, я думаю, що вони
повинні стати найдуховнішими піснями;
І я складу пісні про своє тіло і його смертність,
Бо я думаю, що повинен скласти себе з пісень
про свою душу і безсмертя.
Я складу пісню про те, що жоден Штат цих Штатів не може ні за яких обставин підкоритися іншому Штату;
І я складу пісню, що вдень і вночі буде злагода між всіма Штатами чи будь-якою парою з них:
І я для Президентських вух складу пісню, повну грізної зброї,
І за зброєю безліч невдоволених облич:
І я складу пісню про Одного, не схожого на інших;
Одного грізнішого і величнішого за всіх і над всіми;
(Як би високо не здіймалася голова будь-кого іншого, ця голова ще вища.)
Я визнаю всі сучасні країни;
Я відслідкую рельєф земної кулі, і ввічливо привітаю кожне місто, велике й мале;
І звершення! Я розповім у своїх піснях про ваш героїзм на суші й на морі;
І розповім про всіх, хто став американським героєм.
Я буду співати пісню дружби;
Я покажу, що самотні повинні нарешті зустрітися;
Я вважаю, вони створять свій власний ідеал мужньої любові, знайдуть його в мені;
Тому я дозволю моєму вогню палати полум'ям, який погрожує знищити мене;
Я звільню цей надто довго приховуваний вогонь;
Я дам йому цілковиту нестримність;
Я напишу євангелічну пісню про дружбу і кохання;
(Бо хто ще як я здатен розуміти кохання у всій його печалі й радості?
І хто ще як я здатен стати поетом друзів?)
8
Я довіряю людській гідності, віку, расі;
Я слідую за людським у своїй власній душі;
Тут у цих піснях безмежна віра.
Всім! Всім! Нехай інші ігнорують все, що можуть;
Я складу також пісню про зло – я нагадаю і про цю складову;
Я сам насправді як злий, так і добрий, і мій народ – я це кажу переконано, не злий;
(Але якщо зло є, я скажу, що воно так само важливе для вас, для країни, або для мене, як і все інше)
Я слідував за багатьма, і слідували за мною,
віднайшовши віру - я виходжу на сцену;
(Можливо це мені призначено проголосити закличні лозунги, провістити перемогу;
Хто знає? Можливо я можу її пробудити і вона полине над усім.)
Ніщо не існує задля себе;
Я кажу, що вся земля, всі зорі в небі, існують для віри.
Я кажу, що жодній людині ніколи не досить бути наполовину віруючою;
Нікому й ніколи не досить любити чи вірити наполовину;
Ніхто не повинен думати, який богоподібний він сам і що майбутнє визначене наперед.
Я кажу, що реальна і незмінна велич цих Штатів повинна бути їхньою релігією;
Немає іншої реальної і незмінної величі:
(Також ні героїв, ні славетних родин, які не мають віри;
Ні країн, ні чоловіків, ні жінок, які не мають віри.)
9
Що ви робите, молоді люди?
Ви такі серйозні – займаєтеся літературою, наукою, мистецтвом, втіхами кохання?
Цією вигаданою реальністю, політикою, акціями?
Ваші амбіції або бізнес, чим вони можуть бути?
Як відомо, - я не кажу ні слова проти – я і ваш поет теж;
Але гляньте! Назване швидко зникне – згорить заради Віри;
Бо не все матеріальне служить паливом для обігріву, невидиме полум’я суть життя на землі,
Тільки подібна до нього Віра.
10
Що ти шукаєш в задумі і тиші?
Що, друже, потрібно тобі?
Дорогий сину, тобі здається, кохання?
Послухай, дорогий сину – послухай, Америко, доню, сину!
Це безмежно боляче кохати чоловіка або жінку – і все ж почуття це велике,
бо приносить нам втіху, воно могутнє;
Але є почуття могутніше – воно об’єднує світ;
Є почуття величніше, воно над усім сущим, руки його
Розпростерті над усім і благословляють усе.
11
Знай! тільки-но впали в землю зерна великої релігії,
Я співаю наступну пісню, кожному свою.
Мій друже!
До тебе, розділи зі мною, дві величі – і третю, яка постає всеохоплюючою і
ще осяйнішою,
велич Любові і Демократії – і велич Віри.
Поєднану з моєю власною! невидиму і видиму;
Містичний океан, де струменить пустота;
Віщий дух матерії змінюється і мерехтить круг мене;
Живі сутності, тотожності, зараз без сумніву біля нас, невловимі, незнайомі нам;
Щоденний і щогодинний зв’язок не відпускає мене;
Ці обрані – натякаючи, запитують мене.
Чи не вони раніше в дитинстві цілували мене щоденним поцілунком,
Невтомно і незмінно біля мене те, що тримає мене з ними,
Сильніше, ніж мене тримають небо і духовний світ,
Й подібні богам, мої кохані, вірні і щирі,
Після того, що вони зробили для мене, підказавши теми.
О які теми! Рівність!
О дивовижні сутності! О божественні посередники!
О щебет під сонцем – супроводжуючий як зараз, або в полудень, або на вечірній зорі!
О поезія, музика, що витікає зі століть і зараз прибуває сюди!
Я беру твої відчайдушно сміливі акорди – я додаю до них своє і з радістю передаю далі.
12
Коли я в Алабамі вийшов на ранкову прогулянку,
То побачив, як птах пересмішник сидить у своєму гніздечку в терені, насиджуючи пташенят.
Я бачив, що птах теж мене бачить.
Я зупинився, щоб послухати зблизька, як він роздуває горлечко й радісно співає.
І коли я завмер, він підлетів до мене, він справді співав,
не тільки для своєї пари, не тільки для себе, чи щоб почути відгук,
Але майстерно, непомітно, далеко за межею
творив і дарував тайну для тих, хто народжується.
13
Демократія!
Для тебе напружую своє горло і радісно співаю.
Моя дружино!
Покоління до нас і після нас,
Ті, хто знаходиться тут, і хто ще буде,
Я,готовий почати для них зараз радісну пісню, голоснішу
і величнішу, ніж будь-коли почуту на землі.
Я створю пісні пристрасті, що підкоряють,
і твої пісні оголошені злочинними – я запам’ятаю люблячими очима
і візьму з собою, як будь-хто.
Я створю справжню скарбницю поем,
для того щоб дати для тіла й розуму щось потрібне, і йти вперед і не згинути.
Я випромінюватиму любов до себе, і покажу, що це основа всього, і я буду
поетом особистості;
І я покажу чоловікам і жінкам, що кожен рівний іншому;
І статеві органи і акти! ти зауважиш в мені – бо я вирішив говорити з тобою мужнім щирим голосом, щоб довести, що ти шляхетний;
І я покажу, що немає недосконалості в існуючому і не може її бути в майбутньому;
І я покажу, що б не сталося з будь-ким, це може обернутися чудовим результатом і я покажу, що не може бути нічого прекраснішого за смерть;
І я проведу через мої поеми цю думку, що час і події єдині,
І що все на світі є досконалим чудом, кожне настільки досконале, як і інше.
Я не створюватиму поеми з розділів;
Але я створюватиму листя, вірші, поеми, пісні, вислови, думки зі зверненням до єдиного цілого:
І я не буду співати, звертаючись до одного дня, але звертатимуся до всіх днів;
І я не творитиму вірш, ні найменшу частину вірша, яка не має відношення до душі;
(Тому що, дивлячись на об’єкти Всесвіту, я не знаходжу жодної людини, ні будь-якої його частини, яка не має відношення до душі.)
14
Чи хтось просить показати Душу?
Показати його власну форму і образ – особистість, субстанцію, тварин, дерева, течії рік, скелі, піски.
Всі мали радісну душу, а потім втрачали її.
Куди йде тіло після смерті й поховання?
Твоє тіло, і будь-яке чоловіче і жіноче тіло,
Крок за кроком, воно висковзає, очищається від трупа і переходить до відповідних сфер,
Переносячи те, що йому дісталося з миті народження до миті смерті.
Всі види готуються повторним відтворенням повернути свій образ, сенс, головне призначення,
Лише чоловіча субстанція і життя чи субстанція і життя жінки повернуть тіло і Душу,
Байдужі до смерті і після смерті.
Поглянь! тіло включає в себе і сенс, головне завдання – і вміщувати, і являти Душу;
Ким би ти не був! Яке прекрасне й божественне твоє тіло чи будь-яка його частина.
15
Ким би ти не був! тобі нескінченне повідомлення.
Дочка країни, чи чекала ти свого поета?
Ти чекала когось красномовного і вказуючого рукою?
Чоловікам Штатів і жінкам Штатів,
живі слова – слова країні.
О країно! об’єднана, плодносяча країно!
Країна вугілля й заліза! Країна золота! Країна бавовни, цукру, рису!
Країна пшениці, яловичини, свинини! Країна вовни і конопель! Країна яблук і винограду!
Країна пасовищ, сінокосів світу! Країна ласкавих вітрів над безмежними плато!
Країна стад, садів, затишних саманних будинків!
Країна східного Чесапікі! Країна делаварів!
Країна Онтаріо, Ері, Гурону, Мічігану!
Країна найперших тринадцяти штатів! Країна Массачусетсу! Країна Вермонту і Коннектикуту!
Країна океанського узбережжя! Країна гір і вершин!
Країна човнярів і моряків! Країна рибалок!
Неділима країна! Об’єднана країна! Одна з пристрасних!
Пліч-о-пліч! Старші й молодші брати! Кістляві кінцівки!
досвідчені й недосвідчені сестри!
Країна величних жінок! жіночних! досвідчених і недосвідчених сестер!
Потужно дихаюча країна! Межуюча з Арктикою! Межуюча з Мексикою! різноманітна! суцільна!
Пенсільванець! Вірджинець! Подвійно Каролінець!
О всі і кожен гаряче любимі мною! мої безстрашні народи! О я завжди повен досконалої любові до вас!
Я не можу від Вас звільнитися! від жодного не більше ніж від іншого!
О смерть! Не дивлячись ні на що, непомітно, зараз, нестримно люблю!
Прогуляйся Новою Англією, друже, подорожній,
Ороси мої босі ноги на літніх мілинах, на пісках Поманока,
Перейди через прерії – поселися знову в Чікаго – поживи в кожному місті,
Спостерігай за народженнями, покращанням, устроєм, мистецтвом,
Послухай ораторів і ораторш в громадських залах,
Пройди через Штати, як через життя кожного чоловіка і жінки по сусідству,
В Луїзіанії, Джорджії, які поруч зі мною, так і я поруч з ним і з нею,
Ще зі мною Міссісіпі і Арканзас, - і я поруч з якимось із них;
При цьому на рівнинах на захід від серединної ріки досі в моєму саманному будинку,
При цьому, повернувши на схід досі в приморському Штаті чи в Меріленді,
При цьому Канада, бадьоро й сміливо зустрічає зиму – снігом і кригою запрошує мене,
При цьому вірний син тільки штату Мен, чи Гранітного штату, чи штату Нарагсетської затоки, чи Імперського штату,
При цьому відпливаю до інших берегів приєднати подібних – при цьому запросити кожного нового брата;
Прибуваю до незнайомих мені, щоб стати їхнім супутником і так само близьким – прибуваю особисто до тебе зараз;
Наказую тобі дії, властивості, вистави, зі мною.
16
Зі мною, міцно обійнявшись – ще поспішаючи, поспішати вперед,
В твоє життя, тримаючись за мене!
З усіх людей землі тільки я можу звільнити тебе і дати тобі силу;
Можливо, мене доведеться багаторазово переконувати, перш ніж я погоджуся віддати себе саме тобі – що з цього?
Чи Природа не повинна переконувати багаторазово?
Я не делікатес ніжний і пристрасний;
Бородатий, засмаглий, з темною шиєю, похмурий, я прибув,
щоб боротися з прибулими, як я, за вагомі призи всесвіту;
З такими, як я сам, хто здатен боротися, щоб їх виграти.
17
Я на мить спинюся на своїй дорозі;
Для тебе! і для Америки!
Звичайну Дійсність прославляю я – звеличую звичайне Майбуття цих Штатів, натхненно й радісно;
І про Минуле, я проголошую, червоношкірі були щасливими.
Червоношкірі!
Лишили дихання природи, пісні дощу і вітру, назвали птаство й звірину в лісах, промовили нам назви;
Оконі, Кооса, Оттава, Мононгалія, Саук, Натчез, Чаттахучі, Каквета, Ороноко,
Вабаш, Майамі, Сагіно, Чіппева, Ошкош, Волла-Волла;
Залишивши це Штатам, вони зникають, помирають, заповнивши своїми іменами води й землі.
18
О зростаюче і стрімке! О наступне,
Елементи, породи, мінливість, бурхливість, швидкість і відважність;
Знову первозданний світ - Алея перемог, неперервна і розгалужена;
Нова політика, нова література і релігія, нові винаходи і мистецтва.
Ось це! Мій голос проголошує – я більше не буду бездіяльним, але народжуся;
Ти океан, який затих в мені! як відчуваю я тебе, бездонний,
схвильований, готуючий небувалі хвилі і шторми.
19
Дивися! Пароплави димлять в моїх віршах!
Дивися! імігранти в моїх віршах постійно прибувають і розселяються;
Дивися, вдалині, вігвам, дорога, хатина мисливця, плоскодонка, кукурудзяне листя, зайнята ділянка, проста загорожа, село в лісовій глухомані;
Дивися, з одного боку Західний Океан, і з іншого Східний Океан, вони наступають і відступають в моїх віршах, як у берегах.
Дивися, пасовища і дрімучі ліси в моїх віршах – Дивися, тварини дикі й приручені –
Дивися, за межами Канзасу, незліченні стада бізонів пасуться на невисокій кучерявій траві;
Дивися, в моїх поемах міста, міцні, великі, віддалені від моря, з вуличною бруківкою, з металевими і кам’яними спорудами, неперервними транспортними потоками і торгівлею;
Дивися, багатоциліндровий друкарський верстат – Дивися, електричний телеграф, що тягнеться через континент, від Західного Океану до Манхеттена;
Дивися, через глибини Атлантики посилає імпульси Америка, досягає Європи -
посилає імпульси Європа, належно відповідаючи;
Дивися, потужний і швидкий локомотив, як він в'іжджає, задихаючись, дме паром у гудок;
Дивися, оре ниву селянин – Дивися, шахтарі працюють в шахті – Дивися, незліченні заводи;
Дивися, механіки працюють за своїми станками – Дивися, зі здібних з них виходять судді, філософи, президенти, які носили робочий одяг;
Дивися, гуляючи магазинами чи полями Штатів, до мене, кохана прихиляє голівку вдень і вночі;
Чуєш там відлуння моїх пісень! Прочитай нарешті сказане.
20
О близький друже!
О нарешті ти і я – і нас тільки двоє.
О слово звільняє собі шлях у безмежність!
О щось екстатичне і стримане! О шалена музика!
О я тріумфую зараз – і ти теж приєднуйся;
О рука в руці – О благотворна прогулянка – О одна найбільша пристрасть і кохання!
О швидше, швидше – швидше, швидше зі мною.
[i]* - Епіграф до збірки "Листя трави" публікувався як окремий вірш у 1874 році, потім як епіграф до збірки у 1876 році, у 1881 році епіграф зникає, у 1882 році появляється знову, у 1883 - 1884 рр. знову зникає і нарешті остаточно й назавжди відновлюється, повторюючи спроби автора розгадати загадку єдності і розділеності Душі й тіла. "Починаючи з Поманока" - одна зі спроб дати своє розуміння розгадки. [/i]
[b]Walt Whitman Starting from Paumanok[/b]
1
STARTING from fish-shape Paumanok, where I was born,
Well-begotten, and by a perfect mother;
After roaming many lands—lover of populous pavements;
Dweller in Mannahatta, my city—or on southern savannas;
Or a soldier camp’d, or carrying my knapsack and gun—or a miner in California;
Or rude in my home in Dakota’s woods, my diet meat, my drink from the spring;
Or withdrawn to muse and meditate in some deep recess,
Far from the clank of crowds, intervals passing, rapt and happy;
Aware of the fresh free giver, the flowing Missouri—aware of mighty Niagara;
Aware of the buffalo herds, grazing the plains—the hirsute and strong-breasted bull;
Of earth, rocks, Fifth-month flowers, experienced—stars, rain, snow, my amaze;
Having studied the mocking-bird’s tones, and the mountainhawk’s,
And heard at dusk the unrival’d one, the hermit thrush from the swamp-cedars,
Solitary, singing in the West, I strike up for a New World.
2
Victory, unio n, faith, identity, time,
The indissoluble compacts, riches, mystery,
Eternal progress, the kosmos, and the modern reports.
This, then, is life;
Here is what has come to the surface after so many throes and convulsions.
How curious! how real!
Underfoot the divine soil—overhead the sun.
See, revolving, the globe;
The ancestor-continents, away, group’d together;
The present and future continents, north and south, with the isthmus between.
See, vast, trackless spaces;
As in a dream, they change, they swiftly fill;
Countless masses debouch upon them;
They are now cover’d with the foremost people, arts, institutions, known.
See, projected, through time,
For me, an audience interminable.
With firm and regular step they wend—they never stop,
Successions of men, Americanos, a hundred millions;
One generation playing its part, and passing on;
Another generation playing its part, and passing on in its turn,
With faces turn’d sideways or backward towards me, to listen,
With eyes retrospective towards me.
3
Americanos! conquerors! marches humanitarian;
Foremost! century marches! Libertad! masses!
For you a programme of chants.
Chants of the prairies;
Chants of the long-running Mississippi, and down to the Mexican sea;
Chants of Ohio, Indiana, Illinois, Iowa, Wisconsin and Minnesota;
Chants going forth from the centre, from Kansas, and thence, equi-distant,
Shooting in pulses of fire, ceaseless, to vivify all.
4
In the Year 80 of The States,
My tongue, every atom of my blood, form’d from this soil, this air,
Born here of parents born here, from parents the same, and their parents the same,
I, now thirty-six years old, in perfect health, begin,
Hoping to cease not till death.
Creeds and schools in abeyance,
(Retiring back a while, sufficed at what they are, but never forgotten,)
I harbor, for good or bad—I permit to speak, at every hazard,
Nature now without check, with original energy.
5
Take my leaves, America! take them, South, and take them, North!
Make welcome for them everywhere, for they are your own offspring;
Surround them, East and West! for they would surround you;
And you precedents! connect lovingly with them, for they connect lovingly with you.
I conn’d old times;
I sat studying at the feet of the great masters:
Now, if eligible, O that the great masters might return and study me!
In the name of These States, shall I scorn the antique?
Why These are the children of the antique, to justify it.
6
Dead poets, philosophs, priests,
Martyrs, artists, inventors, governments long since,
Language-shapers, on other shores,
Nations once powerful, now reduced, withdrawn, or desolate,
I dare not proceed till I respectfully credit what you have left, wafted hither:
I have perused it—own it is admirable, (moving awhile among it;)
Think nothing can ever be greater—nothing can ever deserve more than it deserves;
Regarding it all intently a long while—then dismissing it,
I stand in my place, with my own day, here.
Here lands female and male;
Here the heir-ship and heiress-ship of the world—here the flame of materials;
Here Spirituality, the translatress, the openly-avow’d,
The ever-tending, the finale of visible forms;
The satisfier, after due long-waiting, now advancing,
Yes, here comes my mistress, the Soul.
7
The SOUL:
Forever and forever—longer than soil is brown and solid—longer than water ebbs and flows.
I will make the poems of materials, for I think they are to be the most spiritual poems;
And I will make the poems of my body and of mortality,
For I think I shall then supply myself with the poems of my Soul, and of immortality.
I will make a song for These States, that no-one State may under any circumstances be subjected to another State;
And I will make a song that there shall be comity by day and by night between all The States, and between any two of them:
And I will make a song for the ears of the President, full of weapons with menacing points,
And behind the weapons countless dissatisfied faces:
—And a song make I, of the One form’d out of all;
The fang’d and glittering One whose head is over all;
Resolute, warlike One, including and over all;
(However high the head of any else, that head is over all.)
I will acknowledge contemporary lands;
I will trail the whole geography of the globe, and salute courteously every city large and small;
And employments! I will put in my poems, that with you is heroism, upon land and sea;
And I will report all heroism from an American point of view.
I will sing the song of companionship;
I will show what alone must finally compact These;
I believe These are to found their own ideal of manly love, indicating it in me;
I will therefore let flame from me the burning fires that were threatening to consume me;
I will lift what has too long kept down those smouldering fires;
I will give them complete abandonment;
I will write the evangel-poem of comrades, and of love;
(For who but I should understand love, with all its sorrow and joy?
And who but I should be the poet of comrades?)
8
I am the credulous man of qualities, ages, races;
I advance from the people in their own spirit;
Here is what sings unrestricted faith.
Omnes! Omnes! let others ignore what they may;
I make the poem of evil also—I commemorate that part also;
I am myself just as much evil as good, and my nation is—And I say there is in fact no evil;
(Or if there is, I say it is just as important to you, to the land, or to me, as anything else.)
I too, following many, and follow’d by many, inaugurate a Religion—I descend into the arena;
(It may be I am destin’d to utter the loudest cries there, the winner’s pealing shouts;
Who knows? they may rise from me yet, and soar above every thing.)
Each is not for its own sake;
I say the whole earth, and all the stars in the sky, are for Religion’s sake.
I say no man has ever yet been half devout enough;
None has ever yet adored or worship’d half enough;
None has begun to think how divine he himself is, and how certain the future is.
I say that the real and permanent grandeur of These States must be their Religion;
Otherwise there is no real and permanent grandeur:
(Nor character, nor life worthy the name, without Religion;
Nor land, nor man or woman, without Religion.)
9
What are you doing, young man?
Are you so earnest—so given up to literature, science, art, amours?
These ostensible realities, politics, points?
Your ambition or business, whatever it may be?
It is well—Against such I say not a word—I am their poet also;
But behold! such swiftly subside—burnt up for Religion’s sake;
For not all matter is fuel to heat, impalpable flame, the essential life of the earth,
Any more than such are to Religion.
10
What do you seek, so pensive and silent?
What do you need, Camerado?
Dear son! do you think it is love?
Listen, dear son—listen, America, daughter or son!
It is a painful thing to love a man or woman to excess—and yet it satisfies—it is great;
But there is something else very great—it makes the whole coincide;
It, magnificent, beyond materials, with continuous hands, sweeps and provides for all.
11
Know you! solely to drop in the earth the germs of a greater Religion,
The following chants, each for its kind, I sing.
My comrade!
For you, to share with me, two greatnesses—and a third one, rising inclusive and more resplendent,
The greatness of Love and Democracy—and the greatness of Religion.
Melange mine own! the unseen and the seen;
Mysterious ocean where the streams empty;
Prophetic spirit of materials shifting and flickering around me;
Living beings, identities, now doubtless near us, in the air, that we know not of;
Contact daily and hourly that will not release me;
These selecting—these, in hints, demanded of me.
Not he, with a daily kiss, onward from childhood kissing me,
Has winded and twisted around me that which holds me to him,
Any more than I am held to the heavens, to the spiritual world,
And to the identities of the Gods, my lovers, faithful and true,
After what they have done to me, suggesting themes.
O such themes! Equalities!
O amazement of things! O divine average!
O warblings under the sun—usher’d, as now, or at noon, or setting!
O strain, musical, flowing through ages—now reaching hither!
I take to your reckless and composite chords—I add to them, and cheerfully pass them forward.
12
As I have walk’d in Alabama my morning walk,
I have seen where the she-bird, the mocking-bird, sat on her nest in the briers, hatching her brood.
I have seen the he-bird also;
I have paused to hear him, near at hand, inflating his throat, and joyfully singing.
And while I paused, it came to me that what he really sang for was not there only,
Nor for his mate, nor himself only, nor all sent back by the echoes;
But subtle, clandestine, away beyond,
A charge transmitted, and gift occult, for those being born.
13
Democracy!
Near at hand to you a throat is now inflating itself and joyfully singing.
Ma femme!
For the brood beyond us and of us,
For those who belong here, and those to come,
I, exultant, to be ready for them, will now shake out carols stronger and haughtier than have ever yet been heard upon earth.
I will make the songs of passion, to give them their way,
And your songs, outlaw’d offenders—for I scan you with kindred eyes, and carry you with me the same as any.
I will make the true poem of riches,
To earn for the body and the mind whatever adheres, and goes forward, and is not dropt by death.
I will effuse egotism, and show it underlying all—and I will be the bard of personality;
And I will show of male and female that either is but the equal of the other;
And sexual organs and acts! do you concentrate in me—for I am determin’d to tell you with courageous clear voice, to prove you illustrious;
And I will show that there is no imperfection in the present—and can be none in the future;
And I will show that whatever happens to anybody, it may be turn’d to beautiful results—and I will show that nothing can happen more beautiful than death;
And I will thread a thread through my poems that time and events are compact,
And that all the things of the universe are perfect miracles, each as profound as any.
I will not make poems with reference to parts;
But I will make leaves, poems, poemets, songs, says, thoughts with reference to ensemble:
And I will not sing with reference to a day, but with reference to all days;
And I will not make a poem, nor the least part of a poem, but has reference to the Soul;
(Because, having look’d at the objects of the universe, I find there is no one, nor any particle of one, but has reference to the Soul.)
14
Was somebody asking to see the Soul?
See! your own shape and countenance—persons, substances, beasts, the trees, the running rivers, the rocks and sands.
All hold spiritual joys, and afterwards loosen them:
How can the real body ever die, and be buried?
Of your real body, and any man’s or woman’s real body,
Item for item, it will elude the hands of the corpse-cleaners, and pass to fitting spheres,
Carrying what has accrued to it from the moment of birth to the moment of death.
Not the types set up by the printer return their impression, the meaning, the main concern,
Any more than a man’s substance and life, or a woman’s substance and life, return in the body and the Soul,
Indifferently before death and after death.
Behold! the body includes and is the meaning, the main concern—and includes and is the Soul;
Whoever you are! how superb and how divine is your body, or any part of it.
15
Whoever you are! to you endless announcements.
Daughter of the lands, did you wait for your poet?
Did you wait for one with a flowing mouth and indicative hand?
Toward the male of The States, and toward the female of The States,
Live words—words to the lands.
O the lands! interlink’d, food-yielding lands!
Land of coal and iron! Land of gold! Lands of cotton, sugar, rice!
Land of wheat, beef, pork! Land of wool and hemp! Land of the apple and grape!
Land of the pastoral plains, the grass-fields of the world! Land of those sweet-air’d interminable plateaus!
Land of the herd, the garden, the healthy house of adobie!
Lands where the northwest Columbia winds, and where the southwest Colorado winds!
Land of the eastern Chesapeake! Land of the Delaware!
Land of Ontario, Erie, Huron, Michigan!
Land of the Old Thirteen! Massachusetts land! Land of Vermont and Connecticut!
Land of the ocean shores! Land of sierras and peaks!
Land of boatmen and sailors! Fishermen’s land!
Inextricable lands! the clutch’d together! the passionate ones!
The side by side! the elder and younger brothers! the bony-limb’d!
The great women’s land! the feminine! the experienced sisters and the inexperienced sisters!
Far breath’d land! Arctic braced! Mexican breez’d! the diverse! the compact!
The Pennsylvanian! the Virginian! the double Carolinian!
O all and each well-loved by me! my intrepid nations! O I at any rate include you all with perfect love!
I cannot be discharged from you! not from one, any sooner than another!
O Death! O for all that, I am yet of you, unseen, this hour, with irrepressible love,
Walking New England, a friend, a traveler,
Splashing my bare feet in the edge of the summer ripples, on Paumanok’s sands,
Crossing the prairies—dwelling again in Chicago—dwelling in every town,
Observing shows, births, improvements, structures, arts,
Listening to the orators and the oratresses in public halls,
Of and through The States, as during life—each man and woman my neighbor,
The Louisianian, the Georgian, as near to me, and I as near to him and her,
The Mississippian and Arkansian yet with me—and I yet with any of them;
Yet upon the plains west of the spinal river—yet in my house of adobie,
Yet returning eastward—yet in the Sea-Side State, or in Maryland,
Yet Kanadian, cheerily braving the winter—the snow and ice welcome to me,
Yet a true son either of Maine, or of the Granite State, or of the Narragansett Bay State, or of the Empire State;
Yet sailing to other shores to annex the same—yet welcoming every new brother;
Hereby applying these leaves to the new ones, from the hour they unite with the old ones;
Coming among the new ones myself, to be their companion and equal—coming personally to you now;
Enjoining you to acts, characters, spectacles, with me.
16
With me, with firm holding—yet haste, haste on.
For your life, adhere to me!
Of all the men of the earth, I only can unloose you and toughen you;
I may have to be persuaded many times before I consent to give myself really to you—but what of that?
Must not Nature be persuaded many times?
No dainty dolce affettuoso I;
Bearded, sun-burnt, gray-neck’d, forbidding, I have arrived,
To be wrestled with as I pass, for the solid prizes of the universe;
For such I afford whoever can persevere to win them.
17
On my way a moment I pause;
Here for you! and here for America!
Still the Present I raise aloft—Still the Future of The States I harbinge, glad and sublime;
And for the Past, I pronounce what the air holds of the red aborigines.
The red aborigines!
Leaving natural breaths, sounds of rain and winds, calls as of birds and animals in the woods, syllabled to us for names;
Okonee, Koosa, Ottawa, Monongahela, Sauk, Natchez, Chattahoochee, Kaqueta, Oronoco,
Wabash, Miami, Saginaw, Chippewa, Oshkosh, Walla-Walla;
Leaving such to The States, they melt, they depart, charging the water and the land with names.
18
O expanding and swift! O henceforth,
Elements, breeds, adjustments, turbulent, quick, and audacious;
A world primal again—Vistas of glory, incessant and branching;
A new race, dominating previous ones, and grander far—with new contests,
New politics, new literatures and religions, new inventions and arts.
These! my voice announcing—I will sleep no more, but arise;
You oceans that have been calm within me! how I feel you, fathomless, stirring, preparing unprecedented waves and storms.
19
See! steamers steaming through my poems!
See, in my poems immigrants continually coming and landing;
See, in arriere, the wigwam, the trail, the hunter’s hut, the flatboat, the maize-leaf, the claim, the rude fence, and the backwoods village;
See, on the one side the Western Sea, and on the other the Eastern Sea, how they advance and retreat upon my poems, as upon their own shores.
See, pastures and forests in my poems—See, animals, wild and tame—See, beyond the Kanzas, countless herds of buffalo, feeding on short curly grass;
See, in my poems, cities, solid, vast, inland, with paved streets, with iron and stone edifices, ceaseless vehicles, and commerce;
See, the many-cylinder’d steam printing-press—See, the electric telegraph, stretching across the Continent, from the Western Sea to Manhattan;
See, through Atlantica’s depths, pulses American, Europe reaching—pulses of Europe, duly return’d;
See, the strong and quick locomotive, as it departs, panting, blowing the steam-whistle;
See, ploughmen, ploughing farms—See, miners, digging mines—See, the numberless factories;
See, mechanics, busy at their benches, with tools—See from among them, superior judges, philosophs, Presidents, emerge, drest in working dresses;
See, lounging through the shops and fields of The States, me, well-belov’d, close-held by day and night;
Hear the loud echoes of my songs there! Read the hints come at last.
20
O Camerado close!
O you and me at last—and us two only.
O a word to clear one’s path ahead endlessly!
O something extatic and undemonstrable! O music wild!
O now I triumph—and you shall also;
O hand in hand—O wholesome pleasure—O one more desirer and lover!
O to haste, firm holding—to haste, haste on with me.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961345
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2022
автор: Зоя Бідило