На уламках розбитої хати,
На камінні, на купі речей,
Пес рудий, пес старий, волохатий
виє вголос… не зводить очей
Від того, що лишилось від дому,
Де він мирно з хазяйкою жив,
Не зробив він щось злого нікому,
Дуже віддано людям служив.
А тепер ані їсти ні пити…
З цього місця нікуди не йде,
Де хазяйка і де її діти?
Під завалами може знайде?
Він не Хатіко, тільки вірніше
Не знайти в цьому світі душі,
Він чекатиме й далі не гірше,
Бо не може їх тут залишить.
Ніч палає загравами згарищ,
Попіл легко в повітрі летить,
Але відданий людям товариш
Сторожує ,що хочеться вить…
29.09.2022́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2022
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)