Дощенту вигоріла осінь,
Опала вохриста листва.
У саду вогкім безголоссі
Сумує яблуня крива.
Безмовно згадує про літо
І свій рясний весняний цвіт,
А зовсім скоро голі віти
Помалу пеститиме лід.
Поляни, вчора наче пишні,
Устелить саваном снігів.
Тремтять аронії та вишні
В чеканні млосних холодів.
Либонь скидається на цвинтар
Гілками всипана земля
Й доносить подувами вітер
Відлуння радості здаля.
Ступаю обширом понурим,
Зганяю кроком тишину.
Але в душі моїй не хмуро,
Всміхаюсь в сизу вишину.
І хай уже морозять стиха
Тумани блякло-голубі,
Та є якась незвична втіха
У листопадовій журбі!..
[i]21.ХІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2022
автор: Прозектор