Рипіли сходи, ними як спускався,
І кволо тліла вбивця у зубах –
І другим кроком кожним я спинявся,
Щоби мене не бачили у снах,
Щоби мене не чули напівсонні,
Щоби відкрились двері, і пішов –
Де Місяць з Сонцем, й зорі невгамовні
Малюють людям вже черговий сон,
Де темне небо таємниць ховає…
А де моя – а зірка ж де моя? –
Котра мене вже років п’ять чекає;
Прийшов – стою. Ну ось бо, зоре, я!
Бери мене! Чекала, й я чекав!
– Та ні, казкар: твій час ще не настав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961681
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2022
автор: Макс Дрозд