Вигупують стомлені хвилі
в старій океанській печері,
регочуть, кричать, ошалілі,
у пащу несуть ненажері,
крізь довгі, незлічені милі:
корали, молюски, рибини,
із суден розбитих жердини, -
а їм дрейфувати б у штилі.
Розширюють вітру судини,
бо море для них - по коліна,
розпушують власні чуприни -
злітає гірляндами піна.
На мить потопають в мовчанні,
звиваються гнучко в дзюрчанні,
знаходять нові магістралі,
щоб рухатись далі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2022
автор: Lana P.