Я живу у відносний безпеці,
У кутку невеличка валіза,
В ній, якісь необхідні речі,
Треба скласти ще теплих. Влізуть?
Я вже звикла до звуків тривоги,
Укриття вже мене не лякають,
Цінувати навчилась не речі,
А людей, що на світі тримають.
У новинах, про нові загрози,
Нам би впоратись з тим, що вже маєм,
Чи боюся? Зізнаюсь, боюся,
Та я вірю, що Бог захищає...
І поїхати також не вихід,
Бо хтось має своє захищати,
Нам ще стільки потрібно зробити
І собі обіцяю триматись...
Зрозуміла, що є різні люди,
Та війна всі розставила крапки
І свої, завжди поруч будуть,
Щодо інших, не маю і гадки.
Вірю в нас і у те, що все буде:
Перемога, весна і літо,
Але іншими стануть люди
Вже ніколи ніхто не забуде...
Що ж, піду дозбираю валізу,
Покладу туди теплі речі,
Переконана, що не поїду.
Просто так, спокійніше буде!
©Марія Скочиліс
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2022
автор: Марія Скочиліс