Я живу у відносний безпеці…

Я  живу  у  відносний  безпеці,
У  кутку  невеличка  валіза,
В  ній,  якісь  необхідні  речі,
Треба  скласти  ще  теплих.  Влізуть?

Я  вже  звикла  до  звуків  тривоги,
Укриття  вже  мене  не  лякають,
Цінувати  навчилась  не  речі,
А  людей,  що  на  світі  тримають.

У  новинах,  про  нові  загрози,
Нам  би  впоратись  з  тим,  що  вже  маєм,
Чи  боюся?  Зізнаюсь,  боюся,  
Та  я  вірю,  що  Бог  захищає...

І  поїхати  також  не  вихід,
Бо  хтось  має  своє  захищати,
Нам  ще  стільки  потрібно  зробити
І  собі  обіцяю  триматись...

Зрозуміла,  що  є  різні  люди,
Та  війна  всі  розставила  крапки
І  свої,  завжди  поруч  будуть,
Щодо  інших,  не  маю  і  гадки.

Вірю  в  нас  і  у  те,  що  все  буде:
Перемога,  весна  і  літо,
Але  іншими  стануть  люди
Вже  ніколи  ніхто  не  забуде...

Що  ж,  піду  дозбираю  валізу,
Покладу  туди  теплі  речі,
Переконана,  що  не  поїду.
Просто  так,  спокійніше  буде!

©Марія  Скочиліс

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2022
автор: Марія Скочиліс