Їй осінь навіває смуток,
А по щоці тече сльоза-дощинка.
Не думала, що буде скрутно,
Самотня у чужому місті жінка.
Притулком стало місто Київ,
І вдячності не має меж, звичайно.
А за Херсоном серце скигле
Через війни безжалісне втручання.
Стабільність, затишок в минулім,
Все ж подолала страх і лихоліття,
Бо натерпілось серце чуле
Від окупації. Здалось, - століття.
І кров, і сльози, і тривоги.
Невинні душі споглядають з неба.
Та вірить жінка в Перемогу,
Бо скосять окупанта, ніби нежер.
(Нежер - торішня трава.)
(Вірш-присвята подрузі із Херсона.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2022
автор: Світлая (Світлана Пирогова)