Серце тріпоче, наче метелик своїми крилами.
Львів. Вокзал. Я нетерпляче чекаю потяг з Варшави.
Уявляючи, як мчить він українськими схилами,
Тримаю в руках велетенський букет та переноску в якій три кави .
Небо над Львовом раділо. Війна закінчилась.
Країна повільно гоїла рани, наче той Росомаха.
Ота "друга армія світу", що завоювати грозилась,
Гублячи кінцівки, за своїм кораблем пішла нах_й.
І тут я побачив його. Потяг повільно під'їжджав до перону.
Нарешті відстань між нами рахувалася метрами.
Я йшов йому назустріч, схвильовано рахував вагони.
Серце билось об ребра. Букет, чомусь, пах цедрою.
Твоє ластовиння я помітив серед сотень людей.
Твої чарівні очі. Щасливі, але виснажені дорогою.
Я побіг, щоб скоріше тебе обійняти, та хтось торкнувся моїх плечей:
"Прокидайся швиденько, у нас повітряна тривога"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2022
автор: Місячний_Лис