Парасолею сірою хмар
Небо вкрило замріяний простір.
Із осінніх небесних примар
Дощ зіткав тихо смуткові постіль.
П’є невпинно вологу земля,
Не дає шансів кроку сухому.
Розганяється вітер здаля,
Щоб журбу замінити на втому.
Є у осені безліч причин
Над полями невтішно ридати.
Лише ліс безголосий скрипить
І покірно вкладається спати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2022
автор: Тетяна Мошковська