Смуток мій, як замшіле каміння,
Я в тривалій великій жалобі.
Хто я? Камінь надгробний,
З вирізьбленим твоїм іменем.
[i]Éxegí monuméntum - Я воздвиг пам’ятник. – початок оди Горація До Мельпомени.
Éxegí monument(um) áere perénnius
Régalíque sitú pýramid(um) áltius,
Quód non ímber edáx, non Aquil(o) ímpotens
Póssit díruer(e) áut ínnumerábilis
Ánnorúm seriés ét fuga témporum.
Nón omnís moriár, múltaque párs mei
Vítabít Libitín(am): úsqu(e) ego póstera
Créscam láude recéns, dúm Capitólium...[/i]
[i][b]Горацій ДО МЕЛЬПОМЕНИ (III, 30)[/b]
Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,
Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний;
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець
Ще сходить з дівою в високий Капітолій...
[/i][i] (Переклад М. Зерова)
[/i]
[b]Julian Tuwim Exegi monumentum...[/b]
Smutek mnie obrósł kamieniem
I trwam, wspaniale żałobny.
Kto ja jestem? Kamień nagrobny
Z wyrytym Twoim imieniem.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2022
автор: Зоя Бідило