Знайшов я дурманову квітку,
вона вже посохла від часу,
Який провела у шухляді
за сьомим замком потаємним,
Та досі живе молодиця,
що квітку просила зростити
І їй на могилу покласти,
коли її очі погаснуть.
Катуюся спогадом часто
про квітки владарку чудову,
Горять наді мною очиці
і світле волосся чарує,
Одначе далеко насправді
від мене красоти жадані,
І їх досягнути не вдасться,
невдачами повен мій досвід.
І все ж я чекаю нагоди
дівиці прохання здійснити,
Аби з благодатного неба
на мене дощі пролилися –
У них я побачу усмішку
і голос у них я почую,
Що так добиватись втомився,
що спокій мені подарують.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2022
автор: Григорій Мотовилко