Ми - дрова.
Тому й палає все навколо.
Гартуються в печах війни
Наші сини і ми.
Лунає наша пісня дзвінко.
Ми - дрова та наша мова - калинова.
Нам доля випала така
Навколо нас завжди війна.
Козацькі стяги майорять.
Ворожі танки знов горять.
Ми - дрова.
Та наша піч - сама чудова.
До тла тут кості обуглились.
Усі кати тут опинились
Останки в попіл тут згодились
На добриво перетворились.
Мечі й ракети затупились
Ворожі вої в кучу збились.
Шлях їх спинивсь, в землі святій навік лишивсь.
Москаль також тут заблудивсь.
Блуд кацапів з ума звів.
Дурман брехні привів в могилу.
Моксаль не скаже більше сину
- Дивись із гордістю й учись.
Позор та срам.
Очі бестижі.
Війна, що вам вона дала?
Майна? Свого у вас нема?
Ми- дрова,
Ракетні залпи над Москвою.
Як всі піднімуться до бою.
Горіти ворогам тоді, в пекельній цій печі.
Горіти знов Москві.
Це ж війна - недоторканних в ній нема.
Великими себе назвали, ваші міста ще не палали ?
Ми - дрова , гори, палай ворожий край!
Безумству пекло лиш грозить.
Та це його вже не страшить.
Приказ, присяга, де ж честь, відвага?
Пали, цей світ вже не змінить, нехай горить!?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2022
автор: oreol