І знову зустрів я видіння,
що так турбувало іздавна,
Воно потемнішало дуже
і зовсім утратило вроду,
Очей зелененьких чарунок
кудися подівся тепера:
Життя розглядіти минуле
було не під силу в зіницях.
Що сталося, славна дівице,
сестрице моя непутяща?
Невже відшукати жадане
тобі не судилося в далях,
Що вкрали тебе так зухвало
та тільки в примарах являли?
Невже обернулися пеклом
сади дивовижного раю?
Хоча відновити спромігся
поламані розуму пути,
Без тебе надалі страждаю,
дорослішим став набагато,
А чорні душі порожнечі,
які заповнялись тобою,
І досі нікуди не зникли –
вони моє тіло вкривають .
Мені б повернути, примаро,
твою покалічену сутність
Бодай на хвилинку єдину
до цього мерзенного світу,
Щоб виправить давні помилки
та слово любові сказати,
Що я позабув був промовить
у миті страшні розставання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2022
автор: Григорій Мотовилко