Ночі неспокійні
котяться чарівні,
Щоб піти назавжди
у незнані далі,
Згадую минуле,
що пройшло у дівах,
Дивних красотою
чи безмежних в думах…
Я згадаю кожну
для життя важливу,
Хоч таких чимало
стрілося потоком,
І багато часу
витратити варто
Для пошани чуда,
баченого мною.
Першою Яніна,
дівчинка-сусідка,
Котра научила
цінувати розум
Більше за поставу
і яскраві речі,
Гордою ходою
йде у списку тому,
Їй велика частка
всіх важливих рішень
На шляху моєму,
мабуть, одпадає;
Я людей шаную
перш за все за розум
І розумних друзів
завжди вирізняю.
Далі старша Їнна,
що на кобзі грала
Та мене схилила
до музичних чарів,
Що в мені збудила
поетичне слово
У юнацькім віці
для років майбутніх,
Їй привіти славні
посилаю й нині,
Най мене ніколи
не пошанувала
Навіть добрим словом
дівчина спокійна,
А шляхи широкі
нас на вік розбили.
Чудна Ганна Мінська,
Кривії перлина,
Розумом могутня
та красуня світла,
Фізик, математик,
просто чудодійка,
Що мене зєднала
з цілим світом новим;
Я Купали вірші,
Віслицького моці,
Чисту ніжну мову
получив од неї,
І науки точні
полюбив сердечно,
Я її портрети
Малював невпинно.
Гідні перші твори
присвятив я Квітці,
Це – легка кульбабка,
муза довговічна,
Що мені зустрілась
у житті лиш тричі,
Та веліла бути
в віршуванні точним;
Після стрічі з нею
я в літератури
З головою ринув,
і десятки стилів
Я змінить спромігся
у шуканнях вільних
На просторах літер,
на шляху мистецькім.
Ще була Христина,
подруга найближча,
Що мене скривила
легко та назавжди
Одиноким словом,
вісником розлуки;
Котра спопеляла
так нестерпно душу;
Дівчину сестрою
називав тендітно,
А опісля втрати
научився жити,
Попри здерту шкіру,
що була до того,
І з дірою в грудях,
грізною і досі.
У роки студентства
знав панянку Віку,
Надто вже самотню,
та скупу на дружбу
До мені подібних,
язикату трохи,
Поглядом нещасну
та до болю рідну.
Психіки секрети
я почав взнавати,
Посварившись з нею
через дурість малу,
І пізнав багато,
помінявши напрям
У житті своєму
більшости захоплень.
Зосю ізгадаю,
На прозвання злюка,
Перчика такого
не стрічав я більше:
Хоч язик гостренький,
а натура добра,
І вона чимало
мудростей пізнала;
Не дарма зійшлися,
не дарма розстались,
Тільки світлий спогад
залишились в серці,
Велетенська вдячність
і хороше слово,
Сумно тільки трохи,
що давно не бачив…
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
Чуйна несловянка
у житті моєму
Голку залишила,
про яку сказати
І бракує сили,
і часами бридко,
Тільки неодмінно
Для навчання треба:
Горе-наречена
і копняк дебелий,
Віршів про зітхання
їй писав багато,
Хоч і не судилось
нам прожити разом
Це життя минуче –
та і слава Богу!
Після того чуда
зрікся я дівчаток
На тривалі роки,
поки мила Еля,
Добрая Світлана
та Гелена ясна
У побите серце
не вернули шану
До дівоцтва всього,
що, здавалось, зникла
На безмірний термін,
на сторокі літа;
Їм я вдячний щиро,
за такий рятунок,
І його забути
зовсім я не зможу.
Список закінчився
і сказав багато,
Хоч іще немало
різних дівиць бачив,
Що мені ночами
не тривожать душу
Через незначущість
у житті моєму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963122
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2022
автор: Григорій Мотовилко