Як сховається день ув опалому листі,
Вступить сутінь вечірня в кімнату.
Витче пам’ять узор на квітчастім батисті,
Днів життєвих, що збігли, загату.
Підтасують думки в далеч доріг полотно,
Що розбіглось хутенько від дому.
Що по долі від роду, що на серце лягло,
Що сумбурно все ставило кому.
Клало хрест у покорі на грудях святе, те,
Що у міці нарощує крила.
І летить в піднебесся у величнім просте,
Те кохання, що сльози ронило.
Ще любов материнська у час цей тривожний,
У молитві відвертій до Бога.
Щоб для кожного ноша по силі тотожна,
Й неодмінно прийшла перемога.
Бо інакше не можна, на безсилля - табу,
Якби втома коли не борола.
"Смертю смерть поправ" у потребі на боротьбу,
Щоби гордо дивитись довкола.
18.10.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2022
автор: Валентина Ланевич