І покотилась потужна глиба,
І не зупиниш сказавши стоп.
Я наче в річці остання риба,
Яка зазнала важких хвороб.
Змітає лишнє об’ємна сфера,
І пилом стали чиїсь сліди,
А ми міняєм свої озера,
Не відчуваючи в них води.
Навколо берег, кордони, межі,
І вже не бачимо тих ознак,
Що коли падають білі вежі,
Щось в Світі, точно, пішло не так.
І щось у серці тоді кольнуло,
Та так вже звикли до тих колінь,
Що назбиравши старого мулу,
Нове будуєм для поколінь.
Заплаче в небі бліда Афіна,
Продавши власне веретено.
Я перероджуюсь у дельфіна,
Бо риба може піти на дно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2022
автор: Лада Квіткова