Якщо колись мене не стане...
Так само зійде сонце рано,
хтось зустрічатиме світанок
й любов зодягнену в серпанок.
В саду звучати будуть трелі,
змалюють небо акварелі,
повітря на всі груди - чисте -
вдихатиме життя барвисте.
Цвісти так само будуть квіти.
Не нами створені орбіти,
мабуть, що стануть більш складними -
планети-люди йтимуть ними.
Якщо колись мене не стане...
Я повертатимусь вітрами,
і засинатиму в колоссі.
Озвуся співом в стоголоссі
лісів предвічних, гір студених.
В солодких митях днів шалених,
я стану спогадом. Не більше...
Проте, я житиму у віршах.
Я залишуся у зіницях
моїх дітей. У їхніх лицях...
Якщо колись мене не стане -
я проливатимусь дощами,
я повертатимусь вітрами,
я буду нишком поруч... з вами.
Не йдуть так просто в засвіт МАМИ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963416
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2022
автор: Ксенія Фуштор