Вже не так чути співи пташок,
Не таке вже палаюче сонце...
Вітерець прохолодний з віконця,
Віє смутком осінніх казок...
Небо вкрите безоднею хмар,
Ллє дощем золота нескінченність...
Я в полоні казкових примар,
Відчуваю з природою єдність...
Ти чарівна, кохана моя!
Ти як завжди велична красою.
Незрівнянна безкрайність твоя,
Так і кличе мене за собою...
І я, звісно, піддамся тобі,
Хоч давно усі мрії ті знаю...
Просто я непомірно кохаю
Оксамитові очі твої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2022
автор: Лунатик