Осінь

         Вже  не  так  чути  співи  пташок,
         Не  таке  вже  палаюче  сонце...
         Вітерець  прохолодний  з  віконця,
         Віє  смутком  осінніх  казок...

         Небо  вкрите  безоднею  хмар,
         Ллє  дощем  золота  нескінченність...
         Я  в  полоні  казкових  примар,
         Відчуваю  з  природою  єдність...

         Ти  чарівна,  кохана  моя!
         Ти  як  завжди  велична  красою.
         Незрівнянна  безкрайність  твоя,
         Так  і  кличе  мене  за  собою...

         І  я,  звісно,  піддамся  тобі,
         Хоч  давно  усі  мрії  ті  знаю...
         Просто  я  непомірно  кохаю
         Оксамитові  очі  твої.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2022
автор: Лунатик