Захисникам Маріуполя
Нестерпно все боліло і пекло,
Душа від тіла ледь не відлетіла.
Невже, насправді, так виглядає пекло,
І землю у полон взяла нечиста сила?
Не в ролі хрестоматійного чорта,
Не з ріжками смішного бісеняти.
Прийшла вона в цілком реальнім амплуа –
У образі російського солдата.
Це вже не вперше, так уже було,
Колись давно і повторилось нині.
Чи Бога прогнівили ми за щось,
А може, просто, народились в Україні?
І знов уламок, уже не перша рана,
Багато днів не їли і не пили…
Ціну життя ми зрозуміли дуже рано,
Хоча й самі багато не прожили.
Ще дихаю, але спливаю кров’ю,
Десь поруч, чую, б’ються побратими.
Останній постріл, все ж, буде за мною,
Живим мене не візьме супротивник!
Удари з права, з ліва, з відусюди,
Їх відкидаєм, за атакою – атака.
Що ж за народ попався нам в сусіди?
Шалений, мов скаженая собака.
Ми тут за покликом наших сердець,
І, хоч, набоїв залишилось замало,
Це боротьби початок – не кінець!
Немає сили на Землі, що б нас здолала!
Тримаємося, хлопці, бо ми сильні!
На жаль, не всі повернуться додому,
Заприсяглися Богу й Україні,
Ми мусимо, окрім нас – нікому!
Роїлися думки в розбитій голові,
Від вибуху весь світ став наче дибки.
Стиснуло груди, мов лещатами, мені,
Прощай кохана й мої любі дітки!
Ось подих вже останній відліта,
Прийми, Господь, летить душа моя на крилах!
Перекриття бетонного скалічена плита,
Немов, могильная плита мене накрила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2022
автор: Костянтин Вишневський