О ,світку, які у тебе кольори?...
Що завмирає дух від рук феї.
В позолоті віття клени й явори
стелять листя на клумби , алеї.
Я, стою дивлюсь на блаженну красу
Від променя сонця сліпнуть очі.
Розпустила осінь золоту косу
І мінорно листячком тріпоче.
Осінній день іскриться немов алмаз
Сяє променем сонця з блакиті.
Переливається , як камінь топаз
розвінчав дерева в срібній ниті.
О, Володарко блаженого раю
Дозволь увійти в хороми твої.
У цій красі ,як жовтий лист згораю
Любуюсь, як шумлять ліси, гаї.
Іду до тебе осене, як у храм,
Щоб бути з тобою у тишині.
Молюсь, віддаю низький уклін Богам
Розчиняюсь у хмарці -вишині.
Клубочиться стіною сизий туман
Розливсь, як молоко над рікою.
Небо тримає кремезний дуб титан
Смерековий ліс стелить габою.
Ще жовтень радіє бабиним літом
І збирає гриби на долині.
День сонячно зорить над білим світом
Передає вітання калині.
О, веди мене осене в Листопад!,
Щоб стріти зиму на білім коні.
Попрошу білого снігу -снігопад
Хай подарує мир -сонячні дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2022
автор: Чайківчанка