Мене вмовляють - ти живи !
Забудь про долю і про втому
Заходь у річку незнайому
Й хоч важко , бридко - ти пливи
Забудь про те що небо сіре
Що спів пташиний не луна
А хтось чужий глузує з віри
Якої маєш ти сповна.
Звикай що більше не лунає
Дитячий ,милий серцю сміх.
Та й власний сміх немов розтанув
На перехресті злих доріг.
Та як же так ?!!! Я хочу жити
Як жив до цього стільки літ,
Сміятись , плакати , любити.
Бажань не стримувать політ.
Та сонечко за обрій сіло,
По небу хмари мов орда...
Стомився дух , стомилось тіло...
А землю морок покрива...
Коли ж я зможу заспівати
На повний голос тих пісень,
Що научала ненька-мати ?
Коли ж засяє світлий день ?..
Луганськ 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2022
автор: Мехті Волас