Скажи, чому в полоні я ?
Ти пахнеш ніби немовля.
Дверцята в небо відкриваю
Ти ключ яскравий, що від Раю.
Чому скажи тебе благаю ?
Чому всім тілом відчуваю
Чому в тобі я так сіяю
Безмежність в близості чому?
Заряд небесний розряжаю,
Лави вулкану зупиняю
Коли я очі закриваю
То бачу очі, очі з Раю
Якраві, світлі, голубі
Планети живі кольори
Твій погляд іскрами по тілу
Мурашки ж по спині біжать
І де надія й безнадія
Мені тоді не розібрать
Одне лиш можу відчувать
Жаль серце більше не палає
Мов та свіча, лиш догорає
Інший вимір, інший час
Поєднає знову нас
Тут нажаль нема вже нас
Все чомусь уже палає
Назад, на Землю не пускають
Все прекрасне, все минає
Все звучись один лиш раз
Ой колись звучало ж мило,
Так чарівно та грайливо
Райдуга єднала нас
Був найкращий тоді час
Мила, ще раз посміхнись
Богу щиро помолись
Свіча горить.
Цінна нам й остання мить.
Так, догорає.
Димку вгору підіймає.
Нас з тобою знов єднає.
Розуміє, відчуває.
Кохання в вічність відпускає.
Потріскує, горить.
Блаженства мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2022
автор: oreol