Чомусь забилось дужче серце.
Чомусь заграли скрипалі
Й летять у вирій журавлі,
А я все ближче до землі.
Метелики в мені порхають,
Коханням жили наповняють.
Нас осінь листям обнімає,
Вітає, зближає, ласкаво руку підіймає.
Нас манить, вабить і зове,
Тепло останнє віддає.
Мов лань ти поряд враз з'явилась,
Всім тілом страстно притулилась.
Мені на вушко ти шепочеш.
Все ближче й ближче бути хочеш.
Тепло від тебе мов від пічки,
А руки ніби в рукавичках.
Мов крила, пух з яких зліта,
Така вродлива й молода.
І цей спонтанний поцілунок,
Осінній бриз нам в подарунок.
Поглянь в саду не мов ялинка.
Прибралась Яблуня,
Яблука на ній блищать,
Мов іграшки і зірочки горять.
Солодким соком вже налились.
Твоїї мрії всі здійснились.
Ти теж в соку, вся розцвіла,
Співає тіло і душа.
Вітер лист кружляє вниз.
А ми у танці, мов сплились!
І наша осінь чує нас,
Самий прекрасний зараз час.
Теплі деньки ще нам дарує.
Вона чаклує, ой, чаклує,
Душевні рани всі лікує.
Твої уста ніжно смакує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2022
автор: oreol