Ця осінь така сумовита, печалить і тішить,
Червоними гронами світ притуляє до вуст.
Я п'ю її, ніби востаннє, й стаю щасливіша,
Хоч щастям тепер називаю, коли не журюсь.
Печаль увірвалася в лютому, в ранню годину,
Коли у гніздечку тепліло, сніжок розтавав,
Вертались лелеки додому, в свою батьківщину,
Й маленький пагінчик бузку під вікном проростав.
Літа проминули - насправді одне всього літо.
І сіявся хліб, а родило то горе, то сум.
І світ заклякав, як із неба прощалися діти,
Як мати втирала дитині від болю сльозу.
Що світу до того? У нього свій повід і рала.
У нього космічні прогреси, ракети, 5Д...
На жаль, він не може здолати оцього диявола,
Одна лиш надія для людства - Месія гряде!
Ця осінь така сумовита,
без права на щастя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2022
автор: Олена Жежук