Якось у літньому садочку
калину вітер обламав,
І зрозуміла дівчинонька,
що її козак пропав.
Гірко плакало серденько,
і душа ридала з ним,
Дівчина лише дивилась
поглядом скляним,
Бо не вірила прикметам,
не вірила у віщі сни,
Але було тяжко-тяжко
від лихоліть війни.
Заціпеніння подолавши,
вона попрямувала в дім.
Рішення свого не змінить,
скільки б не гнівився грім,
Скільки би ті блискавиці
не палили у небі кострищі:
Дівчинонька косу відтяла -
бо завадить на бойовищі.
Мати казала: сили не стане
довго тримати шаблю.
А дівчина: буде як буде,
шлях оцей не зоставлю.
Вчора моє щастя світле
лютая доля не пощадила,
Натомість іншому чиємусь
у "завтра" я подарую крила.
Якось в українському садочку
вітер грізний калину обламав,
Тихцем збиралася дівчинонька
записатися до військових лав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963825
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2022
автор: Яніта Владович