Сіяє сонечко на небі,
Роса блищить немов кришталь,
Це своєрідна пектораль –
Життя десь нашого там невідь…
В могилах скіфських потонули
Віки, віки, віки й віки…
Все приглядають нас зірки,
Ще й кажуть: «Таїни гайнули».
І хоч другі життя мірила
У сьогодення на лиці,
Та знов у моді тут жерці,
При повнім Місяці вітрила…
Побіг магнітний полюс нижче,
Містичне щось снує в умах,
Буяє світ в крутих штормах
І падає на саме днище.
Затемнення до купи збіглись.
Сова чаклує на сосні.
Вночі заграви у вікні.
Мир зник і люди мов би зблідли…
О люди, в нас любов од віку,
Не втратить доброту б ніяк,
Нам в серці їх з'єднать, відтак, –
Бог дав звання нам Чоловіка!
Журавлики десь в небі плинуть,
Лише роси незмінний блиск,
Журу дарує падолист…
О, Господи,
Часи страшні коли ці минуть?
26.10.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2022
автор: Променистий менестрель