Останній лист тихесенько додолу
З гілок дерев спадає на траву.
Осиротілі крони правду голу
В бурулькову закутують сльозу.
Густий туман проб’є на ранок сонце
Своїм ще теплим, першим промінцем.
Торкнеться знехотя поверхні бронзи,
В опалім листі заховає щем.
Замайоріє літо солов’ями,
Привидиться пшениця на полях.
Все що було колись, відгонить снами,
Попереду незвіданого шлях.
А що зима? Скупує на турботу
Та день за днем у сонця краде час.
Однак, весна не вибрала ще квоту,
Запряже швидких коней в тарантас.
І задзюрчать струмочки із водою,
Напоять землю та вдихнуть життя.
Природа веселковою красою
Наповнить світ й надією знаття.
27.10.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2022
автор: Валентина Ланевич