Углиб ріллі, по стежці між полів,
де соняхів полки по праву руку
схилили в ніч тягар сумних голів,
на ровері долаю смугу смутку.
Аж раптом хтозна-звідки – шусь! – кажан
кометою шмигнув над головою.
В нічнім серпанку денний гніт бажань –
мов якір, що затягує в неволю.
Рожеве розчинилось в бірюзі
і на межі дало жовтавий колір.
Завмерла край села в чеканні зір
струнка, мов діва, вежа стільникова.
Углиб ріллі, по стежці, повз курган,
у пізній серпень, в чари прохолоди,
у співи цвіркунів, немов орлан,
я мчу, полів і сутінків володар.
Впиваючись безлюддям степовим
(раніше б знав – шугав би тут ще змалку!),
де сон травинку кожну оповив,
на ровері пірнаю з балки в балку.
За смугою з дубів мовчить село.
За день нагріте, тепле ще повітря
ковтаю ненаситно, мов псалом,
аби урвать останній кусник літа...
© Сашко Обрій.
25.08.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2022
автор: Олександр Обрій