Осінь підкралась, вдягла камуфляж.
Дощик, мов коник, гарцює на Бузі.
Всі гардівничі на розгардіяш
в купу зійшлися, замовкли в натузі.
За камінцем полетів камінець.
Бульканням радо озвалося плесо.
Буг пожвавів, мов нагострений меч,
гардівців кожним вітаючи сплеском.
Хутко за гардом розібрано гард:
Старший, – Козацький та Архієрейський.
Вільний тепер до весни від загат,
Буг заревів, забурунив, мов крейсер.
Згодом принишкне, віддавшись зимі,
кригою вкотре позбавлений волі,
з Клепаним островом в тиші німій
в спогади літні пірне з головою.
Щоби збудитися напровесні,
й, тільки спадуть льодоходи і повінь,
слухати спрагло рибальські пісні,
й як закладається гард поступово.
Знову на весну і літо заляж –
доки не станеться розгардіяш!..
© Сашко Обрій.
12.09.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2022
автор: Олександр Обрій