1.
Пишу в майбутнє, небайдужим поколінням
Про те, що випало на нашу тяжку долю.
Прийшла вона зненацька, мов прозріння,
Зневіру до людей, принесла щедро із собою.
Були ми, мов сліпонароджені малі котятка,
Не йняли віри в те, що зло таке велике.
Не вірили, що може вона просто завітати
На наші рідні землі, несучи гірке лихо.
Звідкіль прийшла вона, менше за все чекали,
Адже народ той був нам, майже братнім,
Бо наші предки ра֜зом, із фашизмом воювали.
Хто ж знав, що підлість та жадоба поряд з нами.
Манила їх ясна краса укра֜їнських земель,
Дуже родючих та оздоблених копалинами.
Можливість жити біля моря, його узбереж,
Та мати все хотіли через «правові прогалини».
Тоді й пришла вона, оздоблена ракетами,
Кривава та жорстока, людожерлива війна.
Роками випліталася нена֜висть там тенетами
До всього українського, Росії велич прославля.
Але та велич – лише міф, що створений з брехні.
Загрузла влада їх в жадобі, ненажерливості.
Коли свого добра вже стало мало крадіям усім,
Поклали око заздрісне, сприючи людожерливості,
На все, що мали українці, в нас бачачи своїх рабів.
Їм не подобалось, що ми хотіли бути вільні.
У більшості, жилось нам просто, не маючи скарбів,
Багато років проросійська влада діяла і в Україні.
Нам захотілось іншого життя, з країнами Європи.
Надію мали в тім, що почуватимемося хазяєвами.
Пригнічували наш народ вже сотні довгих ро֜ків,
Постійно обкрадаючи, із царськими уявленнями.
2.
Що знали про війну? Із розповідей та із фільмів.
Різні книжки֜ читали про кровопролитну ту пору֜.
Жахались від злодійства та жорстокості фашистів.
Не уявляли навіть, що побачимо і ми таку війну.
Справжню її – жорстоку та пекельну, вбивчу силу.
Для нападу, наш лютий ворог не жалів своїх бійців.
Ракетами, гарматами він руйнував міста красиві,
Вбивав, не розбираючи, також дітей, жінок і стариків.
Страждання, обездоленість, сирітство, горе матерів.
Розстрілювали, ґвалтували, катували неповинних,
Бо навчені були жорстокості, ненавиділи нас вони.
Їм влада та провладці, брехнею заповняли мізки.
Багато гинуло людей, маленькі дітки покидали світ.
Летіли ворога ракети в житлові будинки, школи,
В торгові центри, у лікарні, пологові та дитсадки,
Божі обителі, багатоповерхівки та аеродроми…
Цілі міста зруйновані, на вулицях лежали трупи.
Тіла ворожі залишали на місцях загибелі, не поховав.
Страшні часи… В містах, що окуповані були, мов скуті,
Люди вмирали, їжі не маючи, води, полишені житла.
Не розуміли в перші дні, як можуть діяти так з нами,
Ті, кого мали, майже за своїх, були там рідні навіть
У багатьох… Адже колись жили֜ усі в одній державі,
Яка об’єднувала до часів, коли країни роз’єднались.
Таку війну, мабуть, ще світ не бачив, бо прокляття
Лились на родичів, які так швидко стали ворога֜ми.
Син, що давно жив у Росії, йшов вбивати рідну матір,
Та по обидві сторони бійці, забули, що були братами.
Можливо, все це здасться неймовірним та сумнівним.
Людина з розумом, цього не може, навіть усвідомити.
Але усе це бачили на власні очі українці, і не тільки,
Весь світ це бачив, безумство росіян було хворобою.
3.
На нашу вдачу, в боротьбі зі злом, ми мали поміч.
Допомагали нам країни європейські, даючи֜ озброєння.
Велика допомога йшла від них, долаючи кордони.
Із цим, ставали більш непереможні, наші великі воїни.
Безстрашність, відданість, рішучість, майже легендарні,
Вселились в армію країни, що пізнала нападу безчестя.
За воїнів, не лише сім’ї, а усі, спасіння в Господа благали,
Та кожне втрачене життя, оплакували безкінечно.
Війна – це смерть, біль, відчай, величезне горе, страх.
Немов хижак голодний в хащах лісу, ви֜ла сиренами.
Безславний ворог, без жалю терор свій здійснював на нас,
Кілька разів на день, закидував наші міста ракетами.
То було полювання на життя людей, випробування долі.
Страшні загибелі знаходили їх, у різноманітніших місцях.
Багато хто загинув просто уві сні, в своєму затишному домі.
Брехав цинічно ворог, що по мирним людям не стріляв…
Ніколи ми не зможемо пробачити загибелі людей.
Усі знущання, катування та інші вражі, підлі, вбивчі дії.
Про це дізнаються із кни֜жок, фільмів та із оповідей.
Так хочеться, щоб збереглися достовірні, ці події.
Наступні покоління, щоб дізнались правду про ганьбу
Російського народу, що оба֜грив руки в братній крові.
Їх влада зруйнувала міф про свою велич, розпочав війну,
Бо армія Росії виявилася не другою у світі, а слабкою.
Гармати та ракети – їхня міць, багато руйнувань несли.
Ховаючись за ними, заходили в наші міста та села.
А з часом, виганяли звідусіль їх, немов із сталі, наші бійці.
Війна зробила українську армію могутньою з натхнення...
Пишу в майбутнє, небайдужим поколінням,
Про весь той жах, що довелось нам пережити.
Війна іще триває, та ворог не поставив на коліна
Стійкого духу українську націю, могутню та велику.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2022
автор: ЭленБрус