Сьогодні в нас зранку похмуро,
Це осені "вибрики" йдуть...
А дівкою баба не буде,
Хоч листя з дерев опадуть...
Хоч осінь цьогоріч чудова,
Й тепло ще в природі живе...
А я вже давно сиджу дома,
У сина й невістки уже...
Природу з вікна споглядаю,
І смуток бува огорта...
Минуле своє пригадаю,
Це ж осінь моя золота...
І я набираюсь терпіння,
Тут буду чекати весну...
Природа мені, ніби зілля,-
Лікує від смутку й жалю...
Я вірю, ще сонце пригріє,
Природі додасть красоти,
Теплом людей й землю зігріє.
Красу принесе з висоти...
Похмурість мине неодмінно,
У осені вистачить барв...
Хоч дівкою баба й не буде,
Про це якось Бог нам сказав...
Он сонечко все заясніло,
Проміння нам шле золоті...
Кущі і дерева зраділи,
І квіти всміхнулись мені...
І зникла кудись уже хмурість,
І осінь красою вже гра...
Хоч дівкою баба й не буде,
Та вловить у жмені тепла...
Хоч дівкою баба й не буде,
І хто б там, і що не сказав:
У кожної баби натура,
Яку, мабуть Бог їй послав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2022
автор: геометрія