У ніч сяйно-місячну вийди у двір,
Захоплено втупивши погляд у небо.
На мить зупинись, знайди орієнтир –
Сузір’я під назвою «Ладо,ой леле».
Від третьої зірки три кроки ступи
І на перехресті від тіней вишневих
Чекай подих вітру, який принесе
Тобі оберемок пелюсток свячених.
Лови їх вустами, до ран прикладай,
Молитву співаючи вголос натхненно:
«Дажбоже, візьми мою душу, а дай
Натомість бажання кохати шалено.
Як вітер до квітки, трава до землі,
А зірка до місяця хилиться завжди,
Так я б притулилась до муру-стіни,
Що да'ла б мені вічно бажаний захист.
Я в кожну щілину вплелася б плющем,
І цупко трималась гілками за камінь…
Дажбоже, пошли мені принца з мечем,
Який обрубав би їх без жa'лю. А'мінь».
20 – 28.03.1998
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964285
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.10.2022
автор: Ірина Вірна